Світлана БРЕСЛАВСЬКА

МЕТАЛЕВИЙ АНГЕЛ

* * *
Сага
про металевого ангела
з простріленими крильми
хай затихне
в високих травах
на старому цвинтарі,
як сива печаль
заповіді
"не убий"...
...Він-бо
так побивався
(аж три іржі
зійшло по тілу),
що
коли Ревекка вирвалась
із чіпких долонь поліцая,
залишаючи жмут волосся
і віру в свого
іудейського бога,
і бігла,
бачачи його крила,
по могилах,
він
зміг зупинити
лише три кулі
з обойми
німецького автомату...

* * *
Діду мій , не вмирай!
 
Гілка шпарагуса
знову лягає довкола склянки...
Зараз випаде сніг
і земля задубіє
і буде чекати весни...
завтра Йордань,
та люди не зможуть
вирубати хреста з льоду
і поставити сторчма,
щоб пити освячену воду,
зачерпуючи просто з ріки...
 
І щедрівка помре недоспіваною...
 
Діду мій, не вмирай!
Ти ще не дав благословення
моїй любові,
не сказав "многая літа",
поклавши руки
на наші голови,
діду...

* * *
Клекоти
наді мною
мій болю
Ти народився
переношеним
Роздираючи душу
кривими ручками
виходив горлом
За те
що я тебе
не задушила
дякуй осені...

* * *
Як тобі
сухотний вигляд
мого гнізда?!
Гніздо - гніздечко ...
Місто - містечко ...
асоціація:
комбінат -
викиди -
клозет ...
кашель
до крові
аміак
до утворення
соляної ...
на шляхах дихальних ...
індустрія ...
до самознищення ...
рай - едем не земний,
земне - пекло!

* * *
Дивлюсь на тебе
вустами
дивлюсь на тебе
трепетними пальцями
полохливими доторками
малюю
смаглявий острів
твого тіла
тому що вечір
і вже пригашені
свічі
наших розмов
малюю себе
Робінзоном
вічним ...

* * *
Ця з-дня-на-денність
не про каву
в сріблястих філіжанках
і не про циганство
першого
вагону дизельпоїзда
швидше про те
як дощ витанцьовує
коломийку
на липових листочках
що липнуть до шибок
тоненькі
наче долоньки мавок
Я вірю
що блискавка
щось означає
(у світі просто
не існує безглуздя)
Я хочу
щоб дощ
змив
мальовану мною
буденність
не залишивши навіть
мого обличчя
лише твої очі...

* * *
Червоне і сіре. І біле
за вікнами автобуса
доогою на Станіслав...
Дні мої - жмуток доріг,
перев'язані ниткою
думок і спогадів
маленької країни,
де все зберігає
первородну назву
і пам'ять про
первородність...
"... Як довго йдуть
листи..." -
ти благаєш...
"... Червоне і сіре. І біле
за вікнами..." - моя
відповідь...
"... в маленькій країні
завжди "полудень",
дратва і шило
в дідових пальцях
і пісня має печальні очі...

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АРМАГЕДДОН

1.ТИСА
Тиса стала морем
люди кажуть: "Повінь…"
міст із переляку
сів у воду
пропливала хата
реготала хата цю скажену осінь
як назвати ?!

2. ВОДА
небо і земля
а між ними - вода
водою земля до неба
прикована
сіро-зелені
вмикаються
зорі
в підводному царстві
дерева і вулиці…
дихаймо жабрами !..

3. ГОРИ
гори м`ають
пог`олене тіло
танув сніг
по спині
вода хлюпотіла…

4. ХАТА. ХУСТ
Я не можу забути,
І не можу згадати,
Як повільно у Тису
занурилась хата…
Важко дихади вікна,
повітря хапали.
З криком в річку студену
цеглини сідали.
Не хотілось вмирати -
ліхтар обіймала,
Як себе рятувати
ця хата не знала…
Хрипло комин у небо
хотів щось кричати…
Як я хочу забути
це !.. і хочу згадати…

5. ЛЮДИ. ІЗА
( на мотив Л.Глібова)

Стоїть гора високая.
Гору Діл`ом зовуть.
А попри гору трупики
Твариночок пливуть…

Комедія ?! Трагедія ?!
А, може, просто - фарс ?!
Ця осінь злою бабою
Придибала до вас !

Рятуйте свої грошики,
Складайте у човни !..
…Чому ж хати втопилися ?!
Бо праведні вони.

6. САД
по воді
пожовклі примари
із саду вибрели
припливи до мене
автобусом
я не вийду -
вода по вікна
на підвіконні з фіалками
поговорим про вічне…

7. Я
дорогами дальніми
випливала до тебе
Чи ти радий мені ?!
Мабуть, ні…
пісня печальна
руки човником склала -
врятувала мене…

8. ДОРОГА
блазнює вітер
стрибає позаду автобуса
корчить міни
червого носа показує
бешкетує
спогади в Р`іку
зіштовхує
Досить плакати ! -
Минуле
Спливає
Тисою…

листопад, 1998

***
Наші прекрасні душі
в недосконалих
глеках…
а він, хто
не вартий любові,
має зелені очі…

***
Ох, моя душе-душенько,
Як ти по швах
тріскаєш !
мене, як нічного метелика,
на свічці підсмажили
вдосвіта…

***
літо: я у чистилищі
ти в мені… я в тобі… ми разом…
осінь: я у пеклі
ти мені…я тобі…дороги…
зимою розверзлося пекло
небо на землю витекло…
не хочу весни ! не хочу !
весною народяться
янголи…

***
витирали мештики
хустинкою
серед натовпу
годували з рук
мов пташенятко
а тепер
тримають за гратами
нелюбові
і питають:
" Як тобі ?… "

***
Не люби мене !
останньою краплинкою
з гранату
витисни мене
на долоню…

ЯВИЩА ПРИРОДИ

* вітер

в кущах малини
зачепився вітер
подряпав носа
ноги вкрив синцями
я засміялась
він
щоб відомстити
розпорошив мої
бажання

* дощ

бігав дощ
довкола хати
потолочив
хризантеми
поламав
жоржини

айстри
обірвав зелені груші
я на нього розсердилась
він мене за коси
смикав
тільки дощ
в той день похмурий
знав
кого я не чекаю…

* сніг

в білих топ`анках
ступає сніг
повільно-повільно
заходить до хати
на носі в кота
залізає на піч
"Холодно" - каже
вкривається б`ундою
схожий на тебе…

* туман

туман - це хмара
сонна і сумна
між вербами
над Тисою
блукає
волочить довгий шарф
травою
подалі від села
не чути півнів 1999

* * *
Розіпнута
на тлі чужого раю,
я так повільно, вільно умираю…
Галичино,
ти мій прогірклий болю,
я не з тобою нині,
не з тобою…
Коли тебе у мене забирали.
мовчали очі,
і вуста мовчали…
Тепер кричу - нехай розносить вітер -
О, Боже !
що мені робити ?!
Через Карпати,
мій сльотавий краю,
вінець терновий
тужно простягаю…

м. Калуш Івано-Франківської обл. -
с. Іза Хустського р-ну Закарпаття -
м. Івано-Франківськ

***

© Світлана Бреславська. Всі права застережені.

Світлана БРЕСЛАВСЬКА народилася 1969 р. в м. Калуші Івано-Франківської області. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського університету. Працювала бібліотекарем у вузі, вчителем української мови та літератури в закарпатському селі, тепер - співробітник Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Друкувала в періодиці поезії, статті та переклади.