Дмитро ШТОГРИН

Українська національна ідея
в цивілізаційному контексті:
Pro et contra

В світлі сучасних духовних процесів, що відбуваються на тлі цивілізації, особливе місце належить українському питанню. Молода держава, що нещодавно постала на географічній карті світу, змушена проводити гнучку політичну діяльність, оскільки матеріально та духовно являє собою конгломерат двох диференційних культур – західної та східної. Розміщена в самому серці Європи, маючи вдале географічне розташування та багаті природні ресурси, Україна є своєрідним буфером між амбіційною Росією та західним світом. Вона змушена постійно виявляти дихроїзм в своїй політичній діяльності під впливом детермінант, які не завжди носять колір суто українських національних інтересів. На думку відомого американського політолога Збігнєва Бзежинського, за вплив на Україну постійно змагається як її східний сусід (Росія), так і захід. Росія, завдяки впливу на Україну, отримує можливість впливу на європейські процеси. Для Заходу Україна важлива як своєрідна буферна зона для стримання російського впливу. Стабільність України важлива для її геополітичних сусідів, тому на Київ часто зміщуються акценти політичних інтересів. Поряд з тим Україна є лакмусовим папірцем тих духовних процесів європеїзації, які відбуваються на території СНГ, і які дозволяють по-новому осмислити те культурне та матеріальне надбання, яке Україна набула впродовж всієї її історії.

Поряд із соціально-політичною сферою Україна являє собою самобутній духовний феномен, маючи свою контрастну матеріальну та духовну культуру, виразниками якої є чудові твори народного мистецтва. Україна подарувала світові цілу ланку митців духовної сфери: поета-генія Тараса Шевченка, філософа Григорія Сковороду, релігійного мислителя Памфіла Юркевича, вченого із світовим іменем Володимира Вернадського та багатьох інших. Всіх їх об’єднало одне: вони були синами та дочками одного великого народу, давши світові гідні твори української національної культури та науки. На жаль, протягом тривалого історичного періоду українська нація була змушена боротись за своє власне існування, оскільки знаходилась під тиском чужоземних сил.

Але, мабуть, неможливо щоб зникло з лиця землі те, що було породжено та розвивалось в лоні колективної свідомості багатьох поколінь. І одним з основних атрибутів цього вітального пориву української культури стало таке самобутнє для кожного народу явище як національна ідея.

Національна ідея, безперечно, є складним та багатогранним явищем. В кожний історичний період вона набувала власних специфічних рис, знаходячи своє вираження у творах українських мислителів, у шедеврах митців, у ніжності материнської пісні. Національна ідея була тим, що перетворює народність в націю. “Народність визріває в націю. Процес цей відбувається століттями, а свою сформованість доводить нація своїми чинами, відповідними до поставлених цілей” [2; 27]. Національна ідея зумовлена та покликана до життя одвічним прагненням народу до самостійної організації власного національно-політичного, соціально-економічного та культурно-духовного життя. Як зазначав один з теоретиків українського національного радикалізму Дмитро Донцов, українська національна ідея має дві основні складові:

1) ясно сформовану мету, ідеал, до якого прагне національна воля;

2) та, власне, саму волю [4; 301].

Генезис української національної ідеї сягає своїм корінням в сиву давнину. Вже із становленням Київської Русі пов’язана та революція в українському духовному житті, що привела до утвердження національної ідеї як могутнього каталізатора української національної культури. Національна ідея на той час (11-13 століття) була зумовлена конечною необхідністю консолідації українського етносу перед обличчям зовнішньої небезпеки, яка нависала над державою з багатьох сторін, та усвідомленням потреби призупинення міжусібних воєн та внутрішнього розпаду українських земель внаслідок внутрішньої ворожнечі. Національно-конгрегаційні мотиви ми знаходимо у творах Нестора-літописця, Володимира Мономаха, першого руського митрополита Ілларіона. Всіх їх об’єднує любов до рідної землі та її народу, усвідомлення того, що історія Русі є складовою всесвітньої історії, світового історичного процесу. З погляду Нестора в контекст світового процесу вписуються події сучасного для літописця життя всесвітнього масштабу, а географічні кордони опису охоплюють світ від Британії до Індії. Сюди включаються також події всесвітньої історії, починаючи з дня творення світу. Немовби з висоти пташиного польоту споглядається історичний процес, обумовлюючи універсальність бачення світової історії [12; 54].

У наступних століттях українська національна ідея з окремими перервами і надалі знаходить своє вираження в суспільно-духовному житті українського суспільства, набувши в першій половині 19 століття властивостей соціально-політичної ідеології.

Українська національна ідея як інтегративний чинник суспільно-духовного життя України стає основою у еврістичній діяльності та громадсько-політичній активності провідних мислителів України другої половини 19 – першої половини 20 століття: М.Драгоманова, І.Франка, М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова. В їх творах національна ідея знаходить якісно нове сприйняття, преламлюючись через той дух “весни народів”, що набув поширення в Європі у 19 сторіччі. В їхніх творах ми знаходимо чітко сформульовані національні мотиви, починаючи від вимог автономії та федерації та закінчуючи абсолютною незалежністю України. Так, Микола Міхновський у своїй праці “Самостійна Україна” зазначає, що Україна тільки тоді стане повноцінною світовою державою, де буде пишний розквіт індивідуальний, коли отримає власну самостійність та незалежність [11; 14].

Найбільшим виявом нації є, мабуть, створення й розвинення власної держави, яка єдино може забезпечити їй нормальні умови біологічного та духовного розвитку. У відношенні до зовнішнього світу, до інших національних спільнот національна держава забезпечує, гарантує нації можливість біологічно-просторового зросту. Національна ідея як атрибут нації є однією з найбільш малодосліджених проблем, що актуалізовані сучасними процесами, що відбуваються на політичному тлі українського сьогодення та які поширені на історичний час та культурний простір буття українського народу та споріднених з ним історичною долею етносів. Національна ідея є тим чинником, що захищає українство від денаціоналізації, визначає характер і перспективи розвитку української нації.

 

Список використаної літератури

1. Бжезинський З. Велика шахівниця. - Л.: Лілея-НВ, 2000.
2. Бойко Ю. Шлях нації. – Львів: Українське слово,1992 .
3. Возняк С., Галянич М. Філософська думка України: Імена та ідеї. - Ів.-Фр.: Вид-во Прикарпат. Ун-ту, 1996.
4. Донцов Д. Націоналізм. - Лондон, 1967 .
5. Донцов Д. Історія розвитку української національної ідеї. - К.: Знання, 1991 .
6. Донцов Д. Дух нашої давнини
/ 2-е вид. – Дрогобич: Відродження, 1991 .
7. Драгоманов М. Вибране. - К.: Либідь,1991.
8. Забаревський М. В.Липинський і його думки про українську націю та державу. - Відень, 1929.
9. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період. - К.: Основи, 1993.
10. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - Нью-Йорк, 1954.
11. Міхновський М. Самостійна Україна. - Лондон, 1967 .
12. Огородник І. , Огородник В. Історія філософської думки в Україні. - К.: Вища школа, 1998.

ШТОГРИН Дмитро – аспірант кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського університету.

На головну сторінку!