Віта МАСЬКО
(Президент
Galician Fan Club
SKYCLAD)

ЗОЛОТИЙ ЛЕВ І ЗОЛОТА ДИТИНА
ФРІДРІХА НІЦШЕ

ВІРІ К.
з надією та молитвою, що
знайдеться таки чоловік,
який у ній не розчарується .

Відновити привабливість національної ідеї серед креолізованих громадян України можна тільки через "тему сили" (Б. Пастернак; "… тієї самої "сили", котра для Пастернака є псевдонімом Божественної енергії… Божественна енергія (сила, тяга - на його мові), вимагає від особистості участі у спільній справі, в "артілі", в "хорі", у житті людства [Степанян Е.В., "Категории поэтического мышления Б. Пастернака", журн. "Вопросы философии", 2000, № 8, с.70]), "матеріалу та сили" (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі), "сили та ірраціональності" (О. Сєдакова), виконуючи заповіт Фр. Ніцше: "… створити собі свободу для нової творчості - це може сила лева" [Ницше Ф., "собр. соч.: В 2-х тт.", М., 1990, т. 2, с. 19]."…Лева, що символізує сонце, вогонь, ранок та Месію-Христа, Воскресіння, самозаглиблення, духовну силу. Крім того, п"ятий знак Зодіаку, страж Дерева Життя, в алхімії - знак золота та філософського каменя; уособлює солярний та місячний символізм…; дуже багатозначний у геральдиці - знак відваги, королівської маєстатичності, мужності, влади, земної сили та ін." [Плахотник Н., "Поезія Б.-І. Антонича", журн. "Слово і час", 1999, № 11, с. 57]. Український філософ В. Загороднюк так пояснює цей образ: "… розглянемо відому притчу Ніцше про три перетворення духу: як дух стає верблюдом, левом верблюд і нарешті, дитиною лев. Витривалий верблюд, що нав"ючений тягарем тисячолітніх цінностей, поспішає у пустелю, однак у найсамотнішій пустелі дух перекидується на лева, хоче здобути собі свободу і змагатися з великим драконом за звитягу. Хто ж цей дракон, якого дух не хоче більше визнавати володарем і Богом? "Ти повинен", - так звати великого дракона. Усі цінності всіх речей вже створені і виблискують на його лусках. "Я хочу" не сміє більше існувати - вважає дракон. Навіщо потрібний духові лев ? Творити нові цінності - це й левові ще не до сили, але творити собі свободу для нового повернення - на це левова сила спроможна… Але хіба може дитина зробити те, що навіть левові не до снаги ? Чому лев ще має стати дитиною ? "Дитина - це невинність і забуття, новий початок, гра, колесо, що крутиться само собою, перший порух, свята згода з усім. Так … для гри творення потрібне святе слово згоди - своєї волі прагне тепер дух, світ здобуває собі забутий світом… Дійсно, "верблюд" раціоналізму має бути заперечений "левом" критичної філософії, який розтрощує цей тягар божевілля розуму. Таким "левом" духу власне і є філософія Ніцше. Хто ж претендує на роль ніцшеанської "дитини" як "першого поруху", "нового початку", "колеса, що крутиться саме собою", "власної волі духу"…? … Розмаїття філософських претендентів на цю роль навіть важко окреслити. Серед найбільш відомих і впливових відзначимо : "фундаментальну онтологію" М. Гайдеггера, "філософську герменевтику" К.О. Апеля і Г. Гадамера, П. Рікьора, "теорію комунікативної поведінки" Ю. Габермаса, "соціальну епістеміку" Е. Голдмена, С. Фулера, "анархізм" або "дадаїзм" П. Фейєрабенда, "раціовіталізм" Ж. Дерріда, "нередуктивний фізикалізм" Р. Рорті, "наративізм " Ж.-Ф. Ліотара, "номадологію" Ж. Делеза, Ф. Гваттарі тощо…" [ "Totallogy - XXI", Київ, 1999, с. 1з7-138].

* * *

Але чому "дитину" вбачати в концепціях епохи Постмодерну? Думається, що швидше за все слід звернути погляд до реставрації Героїчного - "анти-Постмодерну": "... Дитина, будучи на стадії протоіндивіда, борячись за незалежність, проти замкнутості симбіозу малятка, повторює Героїчний вік, котрий зруйнував первісну культуру і, знищивши гіпнократію (згоду про управління, основану на навіюванні),... встановила військову диктатуру" [Heard G. Five ages of Man: The Psychology of Human History. - N.Y., 1963. - P.11]. Героїчна, "дитинна" стадія розвитку індивіда , що самостверджується, протестує проти "спільно-усвідомлюючої людини" (coconsivus man), життя котрої повністю залежить від усних традицій, проти "містерії Землі" (ритуали поховання і воскресіння, спрямований на те, щоб вилікувати від травми народження і від нездатності до розвитку поза емоційних зв'язків з матір'ю, від прагнення до авторитаризму). Героїчна епоха - це "містерія Води", ритуал занурення, катарсису, спрямованого на вилікування від параноїдної надреакції проти суспільства, від нестримного, рішучого, переростаючого в дурість вимоги показної незалежності, а також від прагнення створювати та очолювати політичні банди, що грабують суспільство, до котрого відносяться з призирством. В кому власне Фрідріх Ніцше (Теодорос із Наксосу, останній діонісієць) вбачав тілесну еманацію "дитини" духу ? Цю "золотаву змагу", без сумніву, він побачив (а потім пожалкував, що обманувся, бо виявилося, що лев лише змалів до банального кота) у Лу Саломе: "…їй 20 років, вона різка, наче орел, сильна як левиця, і при тому дуже жіночна дитина" (з листа до Пітера Гаста) [Гармаш Л., журн. "Ї", 2000, № 17, с. 81]. Це ж прозрів "вєрний ніцшеанец" Боря Бугайов (Андрей Бєлий) у "Подрузі Вічній" - Маргариті Морозовій [ Белый А., "Проблемы творчества", М., 1988, с. 527] як носительниці "сакралізованої фемінності" чи, власне, "фемінізованої сакральності" - євангельської "Жони, зодягнутої в Сонце", Королеви Ангелів (la Reina de los Angeles). Можливо, хтось вбачатиме порятунок у поверненні до ще язичницької "фемінної сакральності" крітян (з їхнім культом Гери - Богині Змій), впротивагу привнесеній семітській традиції (фінікіянка Європа, матір Міноса, Радаманта та Сарпедона, яким бездітний верховний цар-жрець Астеріон передав владу над Заходом)…

На відміну від семітської звабливиці, індоєвропейська Гера - це "жінка тонкого світу", яка в іранській традиції називалася "фраварті", а в скандинавських сагах - "валькірією", тобто крилатою вогненною жінкою, яка веде загиблих героїв, дітей бога (Хеймдаля чи Дажьбога), у небесний рай - Гаротман або Вальгаллу [Дугин А., "Абсолютная Родина", М., 1999, с. 123]. Останнє - ніщо інше, як символи четвертої стадії розвитку індивіда - "фази "абсолютного індивідуума", гуманістичної, самоствердженої людини, "містерії Вогню". В ній ритуал повинен вилікувати від маніакальної депресії, навіяної третьою фазою "середнього індивіда" як регресу до "спільно-усвідомлюючого" в сенсі того, що в "містерії Повітря" на цьому аскетичному етапі знову домінує слухове навіювання (мета якого, у свою чергу, вилікування від шизофренії, що неминуче виникає від того, що людина, зіткнувшись з природою суспільства, що непіддається управлінню, та своєю власною природою, виникає відчуття безнадії та самоприниження). У "містерії Вогню" досягається врівноваженої поведінки індивіда з тим, щоб він отримав знання про можливості своєї природи, про свої здібності, звільнився від переоцінки своїх можливостей, своєї індивідуальності, розкривається неістинність його уявлень щодо себе.

На головну сторінку!