ярослав коземчук

шукаю аеродром

еее

На краях нерозпитого трунку

оголений півмісяць

схований у фокусі дотику рук

мов божевільний негатив

в незакритому об'єктиві

космовенерних оргій

безмежних дзеленчань

на штилі неспокою

тремтіння комірчин та манжетів душі

при гадці про пишне жало

з насиненим на нього

знаком Зодіака

в дзеркалі хизуватого вечора

проникнутого жагучим

левовим присмаком,

де голос як порушник желатини

наповнює собою

порожні амфори бригантини

він плавно пульсує

немов перегортає

пожовклі аркуші рукопису

записаних жабрами риб

на розкручених звивинах мозку

що скапують

на жагуче сонце пустелі

крізь цідило зхрешених долонь

народжуючи екстракт

що живить наше серце

в щоденному злеті пристрасті

 

еее

Все - дощ мовчить

діряві відра понабирали лою

мешканці коробок

сохнуть від раптового

когось несуть хвилі Амуру

а якийсь простолюд

забившись у кутку півниці

чотирьохповерхового особняка

чекає приходу ПАРАНОЇ

 

еее

Спонтанність запорука

справжніх діонісій

і всіх пертурбацій

та креацій

двояких записів в мізках

і своєрідних на папірусі

чи то правдивих

чи облудливих

заритих, роздрукованих

необачно на фуршеті розлитих

прямих, кривих, завкруглених

лесбійських чи то трансвеститських

нових чи заскорузлих -

то їхня справа

...тим часом

минає барельєф за барельєфом

еритроцити проплива,

спонтанність не повернеш

як не повернеш

келих зроненого Скілура

на дно андоррського струмка

 

еее

Накривається кришка

трунного вигляду

телефонного бачення

заглушує стрілянину боївок

стогони, плачі, зневіряння

заглушує, примушує

призупинитись, уідеальнитись

усамітнитись

з цим безликодонним світом

глибоким, диким

космополітичним

ти попадаєш в інший вимір,

іншу матерію і площину

у атмосферу споглядань

очікувань новий креацій

спонтанних бачень

за гривню передбачень

допоки знову

не відкриється ця кришка

та з згубним хмелем в голові

не повилазять з прірви

жахливі рештки

закатованих замурзаних

розкладених ідей

на всі смаки

 

еее

Ловити дощ під силу лиш мені

лапатий дощ на дні

безодненої мушлі

впіймати його можу

тільки Я

у глек, покритий чорним лаком

із розписом людей

котрі ховають очі від дощу

лиш тільки я

не буду голову ховати

я широко роззявлю рота

щоб ухопити ту живильну йоту

що не усім дана -

а лиш мені

 

еее

Цей жалюгідний комариний писк

проникнений

що лізе глибоко

в гортань душі

він не дає заснуть

думками вільно поширять

над просторами

станіславівського надбистря

... цей жалюгідний комариний писк

і тут ... укол

неначе кілограм тротила

всадила в тебе інфальтильна пика

з червоним від екстазу носом

з розпухлими від сині відрами очей

...увесь станіславівський спурт

замкнувся в космосі одного індивіду

котрий лежить розхристаний навсібіч

у феноменну шкірну гладь якого

щораз вбивається

щось гидке, бридке, нестабільне,

недорозвинуте та дике,

що створює конфлікт всередині душі

спотворює непроявлений негатив

привносячи в структуру

елемент армаґедону

...о пів на шосту ранку

в вікні з'явився промінь сонця –

хапуги зникли як і комариний писк

 

еее

Я не хочу писати

а я хочу ...

я хочу все мати

і нічого не мати

 

Про що є писати

і як є писати

і є де друкувати

і відрецензувати

 

Просто пустота

безкрая арктична пустеля

то холодна то жарка

то трансцидентальна

 

Але я беру аркуш

рваного паперу

втупляю свої очі

в бездонну Химеру

Я виймаю свій стержень

вдягаю фіолетові окуляри

шукаю аеродром

щоб на нього приземлитись

***

© Ярослав Коземчук. Всі права застережені.

На головну сторінку!