* * *

* * *

Дорога сльози сумна
Початок її у серці
Часами блукає вона
Затримується десь при дверцях.
Дверцята ведуть до очей
Тримають !.. Стискаються пальці...
А потім безодні ночей
Шамана нечистого танці.
Дорога сльози повільна
Ліниво тече. Смішна,
Гадає, що хтось квапливо
Губами зітре до дна.

* * *

Я
росту
окрилена
стану
ластівкою
а
ви?..

* * *

Ти там, за горами
Не думаєш про мене
Я тут, дивлюся
Й згадую тебе.
О, так буває:
Хтось дивиться й кохає,
А хтось не розуміє
Або лише вдає.

* * *

Я хочу зеленого неба
Щоб сині стояли дерева,
А квіти – всі чорні, всі чорні.
Веселки, до речі, не треба.
Зірки ми залишим ті самі
( Вони і так холодно - далекі),
А що нам робити з птахами,
Сьогодні прилетять лелеки ?..
Ох, не летіть до зеленого неба,
Не сідайте на сині дерева.
Ми і так не повернемо квітів,
Що цвіли так червоно й рожево...

* * *

Ви спитаєте як я?
Запитайте в берези, що завмерла на білім снігу.
Я сьогодні до парку ходила,
Там знайшла я розраду свою.
Тихо там, німота сокровенна
Мов на сповіді сам у собі
Ви спитаєте як я?
Мов вмерла,
Ні –
Швидше він
У мені

* * *

Тихо тихо
І трошки боляче
І знову
Тихо
Кіп- кап
Кіііп- кааап...
Тихий дощ
(Нема різниці чи весняний, чи осінній)
Так легко забити серце
Так сумно воно виглядає
Склеєне жовтою ізолентою часу

* * *

Вилізь із сліз,
Дай руку – поможу.
Обережно з думками
Тут можна впасти,
Зірватись.
Посміхнись –
Це універсальний лік.
Його Бог і Для себе використовує,
Коли його болить
Серце
від нас.

* * *

Дівчина
На тлі яблуні.
Яблунька
На тлі церкви.
Церква
На тлі неба.
Небо
На тлі Бога.
Бог
На тлі дівчини -
яблуньки,
церкви
і неба...

* * *

Дихати.
Рівно дихати,
Не дивитись нікуди,
Зосередитись на диханні.
Вдих, видих,
Вдих, видих,
У нього глибокий і спокійний подих
Зелені очі і
Дитяча зустріч зі світом.
Ні – ні, дихати!
Раз, два
Раз, два
Непорозумінь немає,
Є лише небажання.
Ні! Не думати.
Лише дихати.
Повільно і спокійно.
Чи збуваються мрії?
Та які вони тепер?
А навіщо вони?
Зранене серце зараз нічого не може.
Лише дихати:
Вдих, видих,
Раз, два
Вдих, видих,
Раз, два

* * *

Колише вітер дерева зимові,
Голі дерева, як волосся у діда.
“Старість - не радість,
Смерть – не весілля.”
Біле і чорне –
Не веселка на небі.
Зима...
Але виходить сонце.
Нагло з’являється сонце,
Пеститься снігом,
Обнімається з деревами,
Кокетує зі мною,
Лягаючи на підлогу.
Оце так сонце!
Воно навіть чіпляється
Руки і ручки,
Якою я пишу лекцію.
Напевно, сонце не лише
Середнього роду.

* * *

Для тебе.