Ярослав Коземчук

Українсько-канадські взаємини в 1991-2001 роках

Після досягнення Україною незалежності її відносини з канадсько–українськими громадськими організаціями розвивалися досить сприятливо, не наражаючись на скільки–небудь істотні перепони. Прийнято вважати, що між обома цими країнами з самого початку склалися відносини “особливого партнерства”. Це було підтверджено укладенням відповідного договору в 1994 році. На запитання одного з українських журналістів, у чому ж полягає передбачене договором “особливе партнерство”, тодішній міністр закордонних справ Канади зробив у своїй відповіді наголос на фактор існування в його країні впливової української діаспори [1].

Така ж думка не раз висловлювалася і представниками державних структур неукраїнського походження, і членами української етнічної групи. Все це дає підстави вважати, що канадський уряд серйозно зважає на позицію української громади у питаннях, пов'язаних з Україною, а сама громада виступає як “зацікавлена група”.

Теоретично результативна діяльність подібних “зацікавлених груп” (“груп тиску”) в будь–якій країні можлива, з одного боку, за умови, коли там наявний певний рівень свобод, що допускає активні дії організацій, створених за етнічною ознакою, а з іншого, коли самі ці організації належним чином згуртовані, мають відповідні економічний потенціал, комунікаційні можливості, а їх члени, завдяки своїм посадам, становищу в суспільстві, можуть здійснювати певний вплив у країні [2].

Важливою обставиною є й те, що політичний лад Канади характеризується високим рівнем розвитку демократичних традицій, свободи слова, релігій тощо. Якщо до цього додати ще й офіційну політику багатокультурності, то можна переконано стверджувати: всі ці фактори активно сприяють перетворенню будь–якої етнічної групи на “групу тиску” [3].

Характеризуючи другий бік умов, за яких можлива результативна діяльність таких груп, слід зазначити, що українська діаспора в Канаді економічно стабільна і дуже добре організована. Тому має всі можливості для успішного лобіювання тих чи інших інтересів і на федеральному, і на провінційному рівнях [4].

Особливо активною позиція української діаспори була на першому етапі українсько–канадських відносин – від 24 серпня по 1 грудня 1991 року. В цей час, до оголошення підсумків грудневого референдуму, Україну не можна було офіційно визнавати незалежною державою. Однак представники Конгресу українських канадців (КУК) вже тоді не раз зверталися до федерального уряду з наполегливим проханням визнати незалежність України і запросити до Канади Голову Верховної Ради Леоніда Кравчука. Його візит був тоді досить результативним: майбутній президент дістав відчутну підтримку канадської сторони в переддень референдуму [5].

Проголошення Акту про незалежність 24 серпня 1991 року викликало не тільки радісне піднесення в середовищі української діаспори, але й зміцніло її надії на те, що цього разу справу відбудови самостійної демократичної й вільної Української держави буде доведено до кінця. У Канаді, та й усьому зарубіжжі, де проживають українці та їхні нащадки, Акт про незалежність сприйняли як найбільшу радість. Не викликало навіть найменшого сумніву, що переважна більшість населення України 1 грудня 1991 року підтримає рішення Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року. І, як засвідчили результати референдуму, понад 90 відсотків громадян колишньої республіки СРСР віддали свої голоси за незалежну Україну.

Принципова позиція зарубіжних українців щодо державотворчих процесів в Україні та їх підтримка проявилися і в ході візиту офіційної української делегації на чолі з Леонідом Кравчуком до Канади та США у вересні 1991 року. Ще напередодні візиту Президія секретаріату СКВУ виступила із спеціальним зверненням, в якому закликала українську спільноту Північної Америки виявити делегації традиційну українську гостинність і належну пошану, а також визнати Україну як незалежну державу. Незабаром після проголошення незалежності України в грудні 1991р. уряд Канади офіційно перед усім світовим співтовариством із задоволенням констатував, що молода самостійна держава буде несхитно виконувати конвенції з прав людини, національних меншин, що проживають на її території, а також приєднається до договорів про нерозповсюдження ядерних технологій і в майбутньому стане без'ядерною [6].

У цілому на даному етапі інтереси провідних українських громадських організацій та канадського уряду щодо України повністю збігалися. По–перше, ідея сприяння Україні в одержанні незалежності була визначальною практично в усіх програмних документах громадсько–політичних організацій українських канадців, особливо створених у повоєнний період. Тут значну роль відіграла та обставина, що третя еміграційна хвиля українців до Канади, на відміну від першої та другої, породжених переважно економічними причинами, була представлена політичними емігрантами, негативно настроєними до радянської влади [7].

По–друге, крім ідеологічних і національних мотивів, багато українських громадських організацій Канади керувалися ще й безпосередньо економічною доцільністю, їх Україна притягувала практично не освоєним для канадського бізнесу ринком збуту, природним і промислово–виробничим потенціалом, а також вигідним географічним положенням, яке давало можливість, використовуючи український транзит, розвивати економічне співробітництво з країнами Східної та Західної Європи. Надавши підтримку молодій державі на першому етапі її незалежності, громадські організації могли розраховувати на певні переваги в питаннях дальшого економічного співробітництва з нею [8].

По–третє, дії канадського уряду щодо української незалежності йшли в руслі загальної європейської та американської політики, яка підтримувала дезінтеграційні процеси в СРСР, а пізніше розглядала Україну як стабілізуючий фактор на території колишньої супердержави [9].

Найбільш продуктивним щодо активності політичних контактів між Україною та Канадою був другий етап – від грудня 1991 року і до кінця 1993 року. Саме тоді було підписано дві спільні державні програми “Партнерство в прогресі” та “Науково–технічний центр в Україні” – НТЦУ (в останній Канада бере участь разом із Швецією та США). Крім того, канадський уряд, надав Україні кредит у розмірі 50 мільйонів доларів, ставши таким чином першою державою, що пробила фінансову блокаду нашої країни в той час, коли переважна частина грошових коштів, які виділялися світовими фінансовими інститутами, минали українську економіку [10].

Високий ступінь політичної активності на другому етапі зумовлювався формуванням дипломатичних і державних структур, які й забезпечували взаємозв'язок двох країн. Україна ще не мала тоді своїх розвинутих дипломатичної та консульської служб, і тому їй доводилося витримувати подвійне навантаження – налагоджувати і міждержавні механізми, і міжнародні зв'язки.

Щоб захистити інтереси центральної української організації – Конгресу українських канадців перед урядом країни, в Оттаві було створено Українсько–канадське бюро. Співробітники його активно допомагали українським дипломатам, особливо на початковому етапі незалежності України, Значний вплив діаспора чинила на канадський уряд, щоб домогтися підтримки України в таких принципових для неї проблемах, як надання їй компенсації за закриття ЧАЕС, вивезення ядерної зброї, розширення НАТО та ін. [11].

Водночас уже на цьому етапі в українській громаді Канади стало помітним деяке розчарування ходом політичних та економічних перетворень в Україні. Такими провідними громадськими організаціями Канади, як Лігою визволення України, Лігою Українських Канадців та Союзом Українців Самостійників Канади критикувалися, зокрема, низькі їх темпи, бюрократизм чиновників, зволікання у створенні необхідної законодавчо–правової бази, наприклад в питаннях приватизації, захисту приватної власності та іноземних інвестицій. При цьому представники діаспори зажадали більш активної допомоги з України в організації в Канаді вивчення української мови, культури, розвитку україномовної інформаційної мережі тощо [12].

Третій етап в українсько–канадських відносинах почався в 1994 році. Його характерною рисою було зміщення ділової активності з дипломатично–державного рівня на рівень конкретних виконавців підписаних програм і договорів. У цей період остаточно сформувалася стратегія канадського уряду стосовно надання допомоги Україні. Запропоновані ним програми, по–перше, були спрямовані на вдосконалення системи управління, сприяння демократичному розвитку, утвердження політичного плюралізму, на приведення української законодавчої системи у відповідність міжнародним стандартам; по–друге, мали сприяти переходу молодої самостійної держави до ринкової економіки; по–третє, передбачали полегшення торгових та інвестиційних зв'язків з Україною; по–четверте, містили заходи щодо підвищення її ядерної безпеки; по–п'яте, гарантували захист глобальних канадських інтересів. В цих умовах українські організації Канади приступили до створення спільних українсько–канадських проектів, які можна розділити на чотири пріоритетних напрями [13].

Перший – це сприяння політичним та економічним реформам в українському суспільстві, а також демократичним перетворенням і переходу до ринкової економіки. Координатором тут є відділ Центральної та Східної Європи Канадського агентства міжнародного розвитку. В рамках технічного напряму розробляються програми розвитку приватного сектора, тобто організації малого і середнього бізнесу, створення кредитних спілок, а також розширення торгових зв'язків між двома державами і забезпечення сприятливих умов для канадських бізнесменів в Україні.

Активну роль у підготовці цих проектів відіграли українські канадці – члени Кооперативної ради Канади.

Ще одна галузь співробітництва в рамках технічного напряму – це сприяння демократичним перетворенням у галузі управління. Головне тут – робота щодо зміцнення демократичних інститутів влади і створення сучасної законодавчої та правової системи в Україні.

Третю галузь можна характеризувати як сприяння міжнародній торгівлі і залученню зарубіжних інвестицій [14].

Другий напрям у співробітництві канадських організацій з Україною – подання їй гуманітарної допомоги. Загальна сума такої допомоги, наданої канадськими організаціями, становила, наприклад, у 1996 році близько 14 мільйонів доларів. Основним інвестором є канадський Червоний Хрест.

Саме гуманітарні програми дають можливість середньому представникові української громади зробити свій внесок у допомогу Україні [15].

Починаючи з 1991 року, активні представники українських організацій Канади ініціювали сотні гуманітарних акцій. Однією з найбільших, в реалізації якої взяли участь представники й інших етнічних груп, була програма “Друзі дітей”. У рамках її протягом 1994–95 років було подано допомогу 135 дитячим організаціям, 15 лікарням, клінікам, реабілітаційним центрам – усього на суму 4 мільйони доларів. Цією допомогою скористалися понад 30 тисяч дітей [16].

Належить відзначити також велику гуманітарну роботу канадського фонду “Дітям Чорнобиля” [17].

Аналізуючи співробітництво в цьому напрямі, можна передбачити, що воно, можливо, не набере найближчими роками значного поширення. Десять років незалежного існування Української держави переконливо довели, що вона потребує не одноразових короткочасних програм, а довгострокових, цілеспрямованих, які дадуть їй можливість самій відродити свою економіку, створити ефективні системи соціального захисту, освіти та медичного обслуговування [18].

Третім напрямом стало відкриття комерційних кредитів. Це – найменш розвинута сфера співробітництва, оскільки канадських інвесторів відлякує явна недосконалість законодавчо–правової бази України. І все ж Канада першою серед західних країн, ще у 1992 році, відкрила кредитну лінію Україні, а в жовтні 1994–го додатково перерахувала їй ще 20 мільйонів доларів [19].

Ще одним важливим напрямом наших зв'язків з Канадою є розвиток регіонального співробітництва, особливо на третьому етапі налагодження взаємин двох держав. На сьогодні в Україні здійснюється більш як 16 регіональних проектів загальною вартістю понад 10 мільйонів доларів.

Ось лише один приклад. На Івано–Франківщині нині здійснюється проект щодо розвитку малого та середнього бізнесу, розрахований на п'ять років. Велику роль у розробці цієї програми відіграли канадці – вихідці з Західної України [20].

Взагалі найактивнішу участь у таких спільних регіональних проектах, які мають добру перспективу, оскільки сприяють формуванню економічно стабільного середнього класу і ініціюють ділову активність, беруть громадські організації таких провінцій Канади, як Манітоба, Саскачеван, Альберта, тобто території традиційного поселення українців, де діаспора має яскраво виражений економічний та політичний потенціал [21].

Спостерігаються два найбільш типових способи включення українських громадських установ у міждержавне співробітництво. Перший – участь у проектах в цілому українських організацій, найчастіше КУКа, який виступає координуючим центром для українських центрів у їхній роботі з СІДА або СВІЄ. Другий – участь окремих представників громади в ролі експертів, координаторів, які водночас представляють якусь державну структуру, комерційну організацію або навчальний заклад, що виконує проект [22].

Загалом з 1991 по 1998 рік завершено 60 спільних українсько–канадських проектів, з яких 14–з питань сприяння переходу до ринкової економіки, 20 – в галузі демократизації та розвитку управління, 17 – регіональні і 8 – з проблем ядерної безпеки [23].

З питаннями обміну досвіду в різних галузях до Канади приїжджали ряд українських провідних економістів, банкірів, політиків, журналістів, науковців та ін. Серед них можна назвати візити Віктора Ющенка, Голови Національного банку України (8-22 лютого 1995 р., 23-25 червня 1999 р.), Валентина Мороза, Голови Верховної ради України (30 червня-8 липня 1995 р.), Юрія Костенка, Міністра навколишнього середовища та ядерної безпеки України (20 грудня 1995 р.), Ігоря Данкевича, Міністра транспорту України (23-27 квітня 1996 р.), Сергія Головатого, Міністра юстиції України (21-30 вересня 1996 р.), Андрія Сердюка, Міністра охорони здоров’я України (9 грудня 1996 р.), Геннадія Удовенка, Міністра закордонних справ України (4-7 березня 1997 р.), Володимира Яцюби, Голови Державного Комітету України з адміністративних реформ (21 лютого-4 березня 1998 р.), Романа Шпека, Голови Національної Агенції з розвитку та європейської інтеграції (4-9 квітня 1998 р.), Дмитра Остапенка, Міністра культури і мистецтв України (28 червня-1 липня 1998 р.), Бориса Тарасюка, Міністра закордонних справ України (12-13 червня 2000 р.), Юрія Солтиса, Голови Національного Банку України (4-9 вересня 2000 р.), Івана Драча, Голови державного Комітету з Інформації, Н. Чміля, Міністра культури і мистецтв України, Леся Танюка, Голови Парламентського Комітету з культури та Олександра Зінченка, Голови парламентського Комітету з свободи слова (усі в навчальному турне 4-9 листопада 2000 р.) та ряду інших. [24]

Активно розвиваються контакти між двома державами в рамках міжнародних організацій, членами яких вони є. Так, Канада бере участь у проектах різноманітних міжнародних фінансових інститутів, націлених на співробітництво з колишніми республіками СРСР. Зокрема, канадський уряд виділив в 1997/98 році 15,8 мільйона доларів на здійснення проекту Європейського банку реконструкції та розвитку, спрямованого на подання допомоги державам Центральної та Східної Європи, включаючи Україну.

Канада фактично взяла на себе обов'язки представника українських інтересів у “великій сімці”, Всесвітній організації торгівлі та інших міжнародних організаціях, в яких Україна не має членства. [25]

Якщо говорити про майбутнє українсько–канадського співробітництва, то слід наголосити, що воно має добрі перспективи, і насамперед завдяки наполегливим і продуктивним зусиллям українських організацій Канади. Показовим у цьому відношенні є створення при міністерстві закордонних справ Канади канадсько–української дорадчої ради. До її складу входять відомі представники громади, співробітники міністерства та інших державних структур. Використовуючи свій досвід і чималі можливості, члени ради активно формують найбільш оптимальний курс у двосторонніх відносинах [27]. Міністр закордонних справ України Анатолій Зленко 25-26 березня 2001 року під час свого офіційного візиту до Канади зустрівся з представниками цього органу та підкреслив низку спільних заходів, спрямованих на зміцнення україно-канадського співробітництва в новому тисячолітті, провів офіційні зустрічі з прем’єр-міністром Канади Жаном Кретьєном та іншими урядовими особами, а також виголосив персонального листа Президента України Леоніда Кучми до канадського Уряду [28].

Наступний візит в Канаду Віце-спікера українського парламенту Степана Гавриша 28 квітня-5 травня 2001 року закріпив вище прийняті положення, а також в ході зустрічі з канадським спікером П.Міллікеном було обговорено прийняття нових спільних проектів в галузях демократизації управління та впровадження нових методів реалізації основних важелів ринкової економіки. [29]

Треба також зважати і на реальні можливості українських канадців щодо впливу на федеральний уряд та уряди провінцій. І ще: надалі успіх у співробітництві з Канадою залежатиме не стільки від зусиль діаспори, скільки від темпів і спрямування економічних та політичних реформ в Україні. Чим інтенсивніше наша держава рухатиметься в бік ринкових реформ і політичної стабільності, тим результативнішою та ефективнішою буде допомога їй в цьому української діаспори. [30]

Представники української діаспори, завдяки своєму соціально–економічному, політичному і культурному положенню в плюралістичному суспільстві Канади активно включені в процес формування українсько–канадських відношень.

Зокрема, відбуваються зустрічі українського уряду з канадським. 2-3 жовтня 2001 року українська урядова делегація на чолі з віце-прем’єр-міністром В.В.Роговим перебувала в провінції Альберта. В ході зустрічей в Едмонтоні сторони високо оцінили перспективи співробітництва різних регіонів України з провінцією Альберта.

Інформуючи міністрів про позитивні зміни в економіці України, віце-прем’єр-міністр України акцентував увагу на незмінності європейського вибору нашої держави, заходів, які вживаються Президентом і Урядом для прискорення євро інтеграційних процесів. В.В.Роговий віддав належне консультативній допомозі Канади щодо приєднання України до Світової Організації Торгівлі.

Канадській стороні було передано офіційне запрошення Уряду України Прем’єрові Альберти Р.Кляйну відвідати Україну в наступному році.

Питанням практичної допомоги Україні з боку Уряду альберти була присвячена зустріч української делегації із членами Дорадчого Комітету з питань відносин з Україною при Уряді Альберти. В.В.Роговий привітав ініціативність української бізнесової громади Альберти, завдяки якій вже півтора року при Уряді провінції функціонує постійний орган, що намагається лобіювати та вносити пропозиції щодо нових проектів українсько-канадської співпраці. [31]

Конгрес Українців Канади та очолювані ним організації стають ініціаторами та безпосередніми дійовими особами як виконавці, керівники, експерти і консультанти численних проектів і програм двостороннього співробітництва, які спрямовані на створення в Україні стабільного середнього класу, на максимальну адаптацію комерційних і ринкових механізмів в Україні до діючих структур західноєвропейського і північноамериканського ринків, а також на якомога скоріше входження України в ринкову економічну систему, що позитивно вплине на умови розвитку канадського бізнесу в нашій країні та створить сприятливий інвестиційний клімат для канадського капіталу [32].

Більша частина канадців українського походження реалізують свою можливість допомогти історичній батьківщині через роботу в благодійних організаціях і участь в гуманітарних акціях.

Варто відзначити і великий вплив українських громадських організацій на федеральний уряд країни з метою формування політики Канади по відношенню до незалежної України. Цей вплив чиниться через організаційні структури спільноти, перш за все, такі як Конгрес Українських Канадців і часткова через утворені в другій половині 90–х років – Канадсько–українську фундацію і Консультативну Раду при міністрі закордонних справ Канади, які виходять за рамки етнічного співтовариства. Разом з тим ці новоутворені структури відіграють, в основному, допоміжну роль [33].

Зовнішньополітичний курс канадської держави по відношенню до незалежної України формується у відповідності з національними інтересами Канади і частково через тією позицією, яку вона займає на міжнародній арені.

Таким чином, українські громадські організації Канади відіграють значну роль в формуванні іміджу незалежної України в Канаді, в популяризації української внутрішньої та зовнішньої політики, що сприяє формуванню дружніх взаємовигідних відносин між двома країнами.

  1. Ukraine–Canada Agreements // Ukraine–Canada Relations. Chronology, Agreements, Statistics and Other Information // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/agreem.shtml – 07.02.2001. (18.04.2001)
  2. Трощинський В., Шевченко А. Українці в світі. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. – С.79.
  3. Directory of Ukrainian groups and organizations in Ottawa // Web–site of Ukrainian Canadian community in Ottawa // http://www.ncf.carleton.ca/ip/orgs/comm/ukrainian /organizations – 1999.(19.03.2001)
  4. Ukraine–Canada – Chronology of a Special Relationship // Ukraine–Canada Relations. Chronology, Agreements, Statistics and Other Information // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/chrono.shtml – 15.10.2001. (31.03.2002)
  5. Teneycke Glenn. Consulate General of the Ukraine. Editorial profile. // Web–site of Toronto// http://www.toronto.com/E/V/TORON/0020/25/85/ – 2000. (07.04.2001)
  6. Євтух В., Ковальчук О. Українці в Канаді. – К.: Будівельник. 1993.–С.67.
  7. Аппатов С., Горбатюк Н. Океан – не перепона. Формування україно–канадських відносин і роль у цьому української діаспори // Політика і час. – 1998. – №10. – С.20.
  8. Luciuk Lubomyr Y. Searching For Place. Ukrainian Displaced Persons, Canada, and the Migration of Memory.–Toronto:University of Toronto Press, 2000. – 626 р. // Web–site of University of Toronto Press // http://www.utpress.utoronto.ca/publishing/titles/luciuk_searching.html – 01.10.2000. (12.04.2001)
  9. Media Releases and Communiqués // What is the Ukrainian Canadian Congress? // Web–site of Ukrainian Canadian Congress // http://www.ucc.ca/media_releases/ – 25.12.1999. (13.04.2001)
  10. Trade and Economic Mission, Business and Investment // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/trade–ec.shtml – 21.04.2001. (18.04.2001)
  11. Canada–Ukraine relations // Web–site of Ukrainian Canadian Congress // http://www.ucc.ca/Section_3/ – 25.12.1999. (15.04.2001)
  12. Main page // Web–site of Ukrainian Self Reliance League of Canada // http://www.usrl.org/ –2000.
  13. Main page // Web–site of the Canada–Ukraine Parliamentary Program // http://www.katedra.org/ –24.10.2000. (05.04.2001)
  14. Trade and Economic Mission, Business and Investment // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/trade–ec.shtml – 21.04.2001. (18.04.2001)
  15. Ukraine–Canada – Chronology of a Special Relationship // Ukraine–Canada Relations. Chronology, Agreements, Statistics and Other Information // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/chrono.shtml – 15.10.2001. (31.03.2002)
  16. Горбатюк Н. Роль української діаспори Канади в формуванні українсько–канадських відносин (1991–1997 рр.). – Автореферат дисертації … канд. іст. наук. – Одеса, 1999. – С.14.
  17. Ukraine–Canada – Chronology of a Special Relationship // Ukraine–Canada Relations. Chronology, Agreements, Statistics and Other Information // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/chrono.shtml – 15.10.2001. (31.03.2002)
  18. Аппатов С., Горбатюк Н. Океан – не перепона. Формування україно–канадських відносин і роль у цьому української діаспори // Політика і час. – 1998. – №10. – С.21.
  19. Mission Statement // Web–site of the “Carpathia” Credit Union // http://www.carpathiacu.mb.ca/ – 1999. (11.05.2001)
  20. News // Web–site of SBEDIF // http://www.sbedif.ivano–frankivsk.ua/src/news.uk.htm –27.03.2000. (03.05.2001)
  21. Basic Information about the Federation // Web–site of the Ukrainian Canadian Professional and Business Federation // http://www.infoukes.com/ucpbf/mission.html – 31.03.2001. (22.05.2001)
  22. Трощинський В., Шевченко А. Українці в світі. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. – С.95.
  23. Trade and Economic Mission, Business and Investment // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/trade–ec.shtml – 21.04.2001. (18.04.2001)
  24. Ukraine–Canada Agreements // Ukraine–Canada Relations. Chronology, Agreements, Statistics and Other Information // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/agreem.shtml – 07.02.2001. (18.04.2001)
  25. Аппатов С., Горбатюк Н. Океан – не перепона. Формування україно–канадських відносин і роль у цьому української діаспори // Політика і час. – 1998. – №10. – С.23.
  26. Hlynka Myron. Windsor Ukrainian Canadian News //Windsor Ukrainian Canadian Web Page // http://www2.uwindsor.ca/~hlynka/uknews.html – 17.04.2001. (18.04.2001)
  27. Ukraine–Canada – Chronology of a Special Relationship // Ukraine–Canada Relations. Chronology, Agreements, Statistics and Other Information // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/chrono.shtml – 15.10.2001. (31.03.2002)
  28. Ukraine–Canada – Chronology of a Special Relationship // Ukraine–Canada Relations. Chronology, Agreements, Statistics and Other Information // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/chrono.shtml – 15.10.2001. (31.03.2002)
  29. Аппатов С., Горбатюк Н. Океан – не перепона. Формування україно–канадських відносин і роль у цьому української діаспори // Політика і час. – 1998. – №10. – С.24.
  30. Trade and Economic Mission, Business and Investment // Web–site of Ukraine Embassy in Canada // http://www.infoukes.com/ukremb/trade–ec.shtml – 21.04.2001. (18.04.2001)
  31. Горбатюк Н. Роль української діаспори Канади в формуванні українськоканадських відносин (1991–1997 рр.). – Автореферат дисертаціїканд. іст. наук. – Одеса, 1999. – С.14.
  32. Main page // Web–site of Ukrainian Canadian Social Services // http://www.interlog.com/~ucss/ –2000. (12.04.2001)
  33. Аппатов С., Горбатюк Н. Океан – не перепона. Формування україно–канадських відносин і роль у цьому української діаспори // Політика і час. – 1998. – №10. – С.25.
На головну сторінку!